Олександра Матвійчук із Центру громадянських свобод додає, що закон не запроваджує незалежного контролю за збиранням, обробкою та використанням персональних даних, як цього вимагає Рада Європи. "Державна служба України з питань захисту персональних даних створена при Міністерстві юстиції України, тобто знаходиться в системі органів виконавчої влади. За таких обставин завжди є загроза, що положення закону можуть застосовуватися з іншою метою, ніж захист прав людини", - вважає експерт. Матвійчук говорить, що відповідно до європейських стандартів, персональні дані поділяються на дані загального характеру (прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, громадянство, місце проживання) та вразливі персональні дані (дані про стан здоров’я, етнічна належність, ставлення до релігії, ідентифікаційні коди чи номери, відбитки пальців, податковий статус, дані про судимість тощо). "Але український закон такого розмежування не проводить. Як наслідок, за буквальним тлумаченням норм закону поширення навіть прізвища та ім’я особи може здійснюватися лише за письмової згоди особи. Водночас закон не передбачає можливості поширювати персональні дані, якщо вона становить суспільний інтерес, що є істотним обмеженням свободи слова. Це суперечить положенню інших законів, наприклад, закону "Про доступ до публічної інформації", - каже Матвійчук. читать дальше Інше технічне питання полягає в тому, що Держслужба з питань захисту персональних даних була створена лише влітку минулого року. Зараз у штаті цієї служби, якщо вірити даним її сайту, працює 12 осіб. Заступник голови цієї Держслужби лави Лілія Олексюк каже, що її відомство в липні минулого року отримало 18 заяв про реєстрацію баз даних, в серпні - 144, у вересні - 248, у жовтні - 452, в листопаді - 12272. і в грудні - понад 400 тисяч. "Листи з заявами пошта зараз доставляє мішками, і на сьогодні ми ще отримуємо ті заяви, які були складені в грудні", - сказала Олексюк. За даними Держслужби, на сьогодні вона отримала 2 мільйона заявок на реєстрацію баз. Якщо більша їх частина була надіслана поштою, то яким чином 12 осіб зможуть її обробити, незрозуміло. Більш того, ці 2 мільйони заявок повинні отримати повідомлення (теж поштою) про те, що їхня база даних зареєстрована. 12 язиків не зможуть облизати стільки поштових марок. Однак документ, який підтверджує, що база зареєстрована, потрібен, інакше штрафів не уникнути. Крім того, дані, надіслані на папері, необхідно оцифрувати. В іншому випадку, про які бази даних може йти мова? Як же виконати цей закон? Судячи з даних про держзакупівлі, Держслужба вже готова купувати сканери та іншу техніку. Часу в них багато. І ще одне. Крім назви бази даних і мети її створення, Держслужбі необхідно повідомити, де вона знаходиться, а саме - адресу. Ляпіна задає риторичне запитання: "Якщо інформація знаходиться на сервері, а сервер за сімома замками в моєму офісі, то все зрозуміло. А якщо база даних у мене на флешці або в хмарному сервісі зберігання файлів? Яку ж адресу мені вказати?". |
|||
| И так далее: http://www.epravda.com.ua/publications/2012/01/27/314140/ |
