[quirischa]

Если вы не специалист по конституционному праву Украины, вам под катом делать нечего

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту закону

Конституція проголошує Україну демократичною і правовою державою, а відповідно до її статті 6 державна влада здійснюється виключно на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Основним Законом межах і відповідно до законів України.

Як відомо, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (далі – Закон № 2222) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

В абзаці четвертому пункту 6 мотивувальної частини вищезгаданого Рішення Конституційний Суд України сформував позицію, відповідно до якої визнання неконституційним Закону № 2222 у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222.

Вказана позиція є необґрунтованою та помилковою з огляду на наступне.

Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу.

Установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є первинною: саме в Конституції України визнано принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (частина перша статті 6) та визначено засади організації встановлених влад, включно законодавчої. Прийняття Конституції України Верховною Радою України від імені Українського народу означало, що у даному випадку установча влада була здійснена парламентом.

Прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України.

У той же час, Конституція України як акт установчої влади визначила повноваження Верховної Ради України вносити зміни до окремих положень Конституції України, за винятком розділів I, III, XIII, коли такі повноваження належить безпосередньо Українському народу. Таким чином, Конституція України надала виключно Верховній Раді України повноваження діяти як органу установчої влади при внесенні змін і доповнень до неї.

При цьому, закріплення актом установчої влади за Верховною Радою України повноважень внесення змін до Конституції України беззаперечно унеможливлює внесення змін до Конституції України будь-якими іншими органами державної влади, у тому числі Конституційним Судом України.

Отже, внесення змін до Конституції України може бути здійснене лише установчою владою, а не будь-яким іншим органом державної влади та у спосіб, визначеними Конституцією України.

Одночасно треба враховувати, що положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід'ємною складовою Конституції України - окремими її положеннями. З набуттям чинності Законом № 2222 його положення є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, ст. 141), яка діє в редакції Закону № 2222. Це встановлено Ухвалою Конституційного Суду України від 5 лютого 2008 року № 6-у/2008 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 102 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України», Закону України «Про внесення зміни до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Конституційний Суд України".

Наведене неспростовно підтверджує те, що Конституційний Суд України, наголосивши про "відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222" (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення № 20-рп/2010), фактично здійснив перегляд існуючих конституційних норм, чим прямо привласнив повноваження установчої влади в державі, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України.
Прийняття вищевказаного рішення призвело до фактичної легалізації узурпації влади в країні, порушення балансу системи стримувань і противаг та авторитаризму в державі.

З огляду на зазначене, виникає нагальна потреба відновлення дії редакції положень Конституції України, які були протиправно змінені внаслідок прийняття Конституційним Судом України Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, з метою підвищення ефективності функціонування політичної системи в Україні та вдосконалення механізму здійснення державної влади, розподілу повноважень між Президентом України та органами державної влади, забезпечення балансу між гілками влади, ефективної співпраці парламенту та Уряду, їх взаємної відповідальності за здійснення державної політики.